- НАРОДЖЕННЯ БАЙКИ
Народження байки сягає глибини тисячоліть. Люди любили слухати й розповідати історії про добрих або злих, розумних або дурних, хитрих або простакуватих тварин. Ці оповідки могли бути довгими або коротенькими. Усе залежало від мети й натхнення оповідача, а також настрою слухачів. Коли не треба було поспішати і всі були в доброму гуморі, то розповіді тривали годинами. Якщо виникала потреба у швидкій дотепній відповіді, то оповідка ставала дуже короткою.
Свідченням прадавнього походження байок є малюнки первісних людей, де зображені звірі. Про це свідчать знахідки археологів під час розкопок Вавилона, де на знайдених цеглинках відтворені сцени з відомих міфів і казок про тварин (За Ю. Ковбасенком, 100 сл.).
- ДОДОМУ
Так непомітно й літечко збігло. Сонце стало нижче ходити над землею. Хоч було воно яскраве та веселеньке, вже не гріло. На груші жовтіли кругленькі пахучі гнилички, а деревцята на розсаднику підросли, уквітчалися густим листям. Тепер їм ні гайворони, ні вепри не страшні. Гайворони не подужають висмикнути, вепрам зміцніле коріння не смакує.
І от настав день, коли Данило востаннє обходить розсадник, обмотує перевесельцями з сіна наймолодші деревця, щоб не мерзли в люті морози.
Складає Данило у лантух своє добро, замикає сторожку, рушницю у руки і гайда. А ліс прощально шумить і ронить пожовкле листя під ноги
(За Гр. Тютюнником, 95 сл.).
- СОСОНКА
Недалеко від лісу стояла хатка. У тій хаті жив чоловік Максим із сім’єю. Було в нього четверо дітей. Найстаршому хлопчикові Івасеві було десять років.
Ліс такий гарний, навіть зимою не здавався смутним. Проміж чорноліссям було там чимало сосон. Вони завжди веселять око вбранням!
Недалеко від Максимової хати була одна сосонка. Така вже хороша! Була вона не дуже велика, зграбнесенька, круглесенька. Зелені глиці аж сяють, а молоді пагонки, як свічечки, стремлять.
Красує сосонка. Прийшла осінь смутна, прийшла зима люта, а сосонці байдуже! Берези та липки стоять смутні та бідні. Листячко з них геть облетіло, а сосонка ще кращою здається поміж смутних товаришок (За Оленою Пчілкою, 101 сл.).
- СТАРОДАВНІ ЗАМАЛЬОВКИ
Краєвиди люди здавна зображували у вигляді насічок на стінах печер, корі дерев, кістках тварин. Так передавалася наступним поколінням інформація про мисливські угіддя, про шлях до нових місць. Такі стародавні замальовки віднайдено в багатьох частинах світу: Європі, Азії, Африці. Наприклад, понад двох тисяч років тому житель Шумеру на глиняній табличці позначив ділянки оброблюваних земель. Прадавні українці також залишили після себе географічні відомості. Під час археологічних розкопок у Черкаській області знайдено бивень мамонта із малюнками. На ньому можна помітити зображення пагорбів, лісу, річки.
Висікаючи символічні прикмети довкілля на підручному матеріалі, людина створювала схематичні креслення місцевості. Їх уважають прадавніми географічними картами (За В. Бойко, 100 сл.).
- РАНОК
Місяць світив усе ясніше. Соловей співав невтомно, а хвиля хлюпотіла. Хлопець не спав, думаючи про райську квітку щастя. Північ минула. Літня, коротка ніч кінчилася. Ранок був недалекий. На виднокрузі появився вузенький пасмужок, зразу блідий і невиразний. Зорі блідли, блідло й небо. Солов’ї притихли. Подуло раннім холодом, і роса затремтіла на квітах. Також хлюпала вода у ставі. Груди хлопця хвилювали, очі світилися, губи горіли. Підніс голову, руками сперся об ліжко і сів. Хвилину слухав. Усі вдома спали. Хлопчина тихо встав і підійшов до вікна. Вікно відчинив легенько. Переліз і здригнувся. Зимна роса облила його теплі ноги, і ранній холод перейшов його (Б. Лепкий, 100 сл.)
- Диктант
Часто в душі моїй звучить голос матері, що читає мені чудові рядки Тараса Григоровича Шевченка про сонечко, веселку, сокорину. Мені пригадується передвечірня година, коли я сидів на руках материнських. Пам’ятається, як на квітці трепетав великий барвистий метелик, шелестіло листя на тополі. На зеленій галявині під тополею стояв півень з червоним гребінцем, а в блакитному небі пливла біла хмаринка. Заходило сонце, від ставка пливла хвиля прохолоди. Мати заспівала пісню. Така прекрасна була та пісня, що, здавалося, і листочки на тополі перестали шелестіти, прислухаючись до материнського співу. Та хвилина запам’яталася на все життя. Мабуть, із неї починається моє життя в казковому світі слова.
За В.Сухомлинським, 101 сл.
- Любисток
З’явився любисток у нашому краю дуже давно. Розкішне зелене листя, приємний запах зробили цю рослину улюбленою в народі. З нею пов’язане повір’я, що можна цим зіллям причарувати когось. Тому любисток має ще й кілька народних назв: любчик, любець, приворотне зілля. Він оспіваний у піснях про нещасливе кохання. У багатьох районах України любисток шанують як оберіг садиби, чаклунське зілля.
Любисток використовують для приготування народних ліків від головного болю. Здавна українські дівчата мили любистком голову, щоб волосся було гарним, щоб не боліла голова.
Деякі народи Кавказу споживають любисток як приправу до м’ясних страв.
Любисток охоче живе на різних грунтах, любить вологу. Та найчастіше його садять у квітниках.
106 сл.
- Тарасова криниця
Малим хлопцем Тарас Шевченко разом зі своїм дідом Іваном ходив пішки до Мотронинського монастиря, що недалеко від Чигирина.
Ішли вони довго, хоч вийшли з дому ще вранці. Надворі була спека, і подорожні притомилися. Сіли, поїли, що Бог послав, захотілося пити. Ось неподалік вони й запримітили маленьке джерельце й почали розгрібати навколо. Незабаром звідти забила вода. Та ще ж яка смачна! Напилися, відпочили й пішли далі.
А впорядкована ними криничка залишилася й існує до наших днів, тамуючи спрагу багатьох людей, славиться своєю цілющою, смачною водою.
І називають її люди Тарасовою.
(За календарем, 90 слів)
- Гірський струмок.
За все моє життя я нікому не заподіяв зла. Я хлюпочу і біжу собі, біжу щоб втамувати спраглих.
В літню спеку скільки звірини йде до мене, п’є мою водицю, а стільки потомленого люду. Прийдуть, відпочинуть, холоднячку нап’ються. А може один із тисячі скаже: « Бувай здоровий, гірський струмочку». А інші проходять. То хай вже…
Адже я такий щасливий часом, як згадаю, що коло мене мої вірні друзі. Ось хоч би оце каміння. Воно геть поросло зеленим мохом, а ще нахилилася наді мною, мов шолом, жовта скеля й дивиться на мене. А он велетні клени попнулися аж до неба, і куди там пробитися до мене палаючому сонцю.
(106 слів) ( В. Пшавела)
- Шпаки
Була середина березня. Ми з нетерпінням чекали, коли до нас у садок знову прилетять шпаки. Це милі, веселі птахи, перші перелітні гості, радісні вісники весни.
Багато сотень кілометрів треба їм летіти із своїх зимових таборів у теплих краях. Багатьом з них доводиться пролітати над морями. Скільки пригод і небезпек у дорозі: дощі,бурі, густі тумани, градові хмари,хижі птахи, постріли жадібних мисливців. Немає серця в мисливців, які нищать птахів під час важкого перельоту,коли вони прагнуть туди, де народились, де вперше побачили сонячне світло. Скільки неймовірних зусиль потрібно прикласти для такого перельоту маленькій пташці.
(94 слова) ( О. Купрін)